Аналіз ризиків тривалої участі «класичного» гандболіста у пляжних тренуваннях та змаганнях. Фізіологічні аспекти

Аналіз ризиків тривалої участі «класичного » гандболіста у пляжних тренуваннях та змаганнях

Фізіологічні аспекти

Інтенсивність та тривалість навантаження

Матчі з пляжного гандболу коротші (~2×10 хв) і менш суцільні, ніж з гандболу класичного 2×30 хв. Під час пляжного матчу гравець долає лише ~1,1–1,3 км (чоловіки) , тоді як у залі середня дистанція – ~4,0–5,0 км . Тобто у залі довші витривалісні навантаження, а на піску – короткі високоінтенсивні ривкові дії.

 Кардіо-метаболічне навантаження

Біг і стрибки на піску потребують значно більших енерговитрат. Згідно з експериментами, енерговитрати при бігу на піску в ~1,6 рази вищі, ніж на твердому покритті при тій самій швидкості . Це означає швидшу втому та вищу потребу в кисні. Одночасно дослідження показали, що включення пляжних тренувань у програму юного гандболіста мало мінімальний вплив на його фізіологічні показники (біохімічний стан) , тобто довгостроково окреме піщане тренування не поліпшує аеробну чи анаеробну підготовку «класичного» гравця.

Умови навколишнього середовища

Ігри на піску часто проходять просто неба у спеку, із серіями матчів упродовж дня. Це підсилює тепловий та гідратаційний стрес: наприклад, 66% усіх травм на чемпіонаті Європи-2010 з пляжного гандболу сталися у другій половині гри на фоні втоми, теплового навантаження та зневоднення . Таким чином організм гравця піддається додатковому стресу (пітливість, серцева робота), що вимагає посиленого відновлення і може унеможливити підтримку звичного темпу «класичного» тренувань.

Біомеханічні особливості рухів та навантажень

Біг і рухливість

Пересування по піску суттєво відрізняється – швидкість бігу знижується, а у динаміці елементів з’являються компенсаторні зміни. Так, дослідження показують, що при бігу на піску швидкість падає, водночас активність передньої великогомілкової м’язи (tibialis anterior) зростає . Це означає більші зусилля на згинання стопи та суглобів для кожного кроку. Зниження швидкості супроводжується більшою м’язовою витратою, що вимагає від серцево-судинної системи перебороти додатковий опір.

Стрибки та приземлення

Механіка стрибка на піску також змінена. Експерименти з тиском на стопу показали, що піщана поверхня суттєво розподіляє навантаження – піковий тиск на передню частину стопи у стрибку на піску майже вдвічі менший, ніж на жорсткому покритті (медіальний передній тиск: ~591 кПа на твердому покритті проти ~273 кПа на піску) . Відповідно, зменшується ударне навантаження на гомілкостоп, але через нестійкість піску тіло мусить більше працювати над балансом. При приземленні ноги «провалюються» у пісок, що потребує більшої координації та м’язового контролю колін і таза.

Удари й контакт

Частота контактних ударів гравця значно менша. Наприклад, у пляжному матчі чоловіки отримують ~3.9 ударів по тілу за хвилину, тоді як у звичайному гандболі – ~13.6 ударів/хв . Менша інтенсивність зовнішніх контактів на піску зменшує удари, але нестійке покриття збільшує роботу стабілізаторів («стабілізуючі» м’язи гомілки, коліна, попереку) для контролю рівноваги. Для безпечної техніки пересування по піску необхідно значно ширше розроблений діапазон рухів у гомілковостопі та плечах . У «класичному» гандболі таких вимог до амплітуди рухів менше, тому тривала дія «піщаного» рухового патерну може змінювати звичний механізм рухів.

Тактична підготовка та спортивна адаптація

Відмінність правил і техніки

Пляжний гандбол має суттєво відмінні тактичні правила. Зокрема, за видовищні кидки і голи («spin shot», «поворот-кидок») надається 2 очки замість 1, що робить піруетні оберти в повітрі звичайною тактикою атак.  Дриблінг на піску взагалі не використовується (замість цього – більше пасів), що суперечить звичній тактиці «класичного» гандболу. Якщо гравець звик до традиційних схем (особливо гри з лінійним, відбору, структурованої оборони), постійне прищеплення пляжних звичок може збити його тактичну синхронізацію зі стандартною грою.

Підготовка фізичних якостей

Хоча використання піску іноді застосовують як різноманітний тренувальний стимул, спортивна специфічність залишається сумнівною. У контрольованих дослідженнях тренування на піску (пліометрія, спринти) давали приріст силових і швидкісних показників, часто не гірший за традиційні . При цьому одне з досліджень показало: спеціально організована 6-тижнева програма на піску покращила стрибкові і спринтерські результати на піску та зберегла (а в деяких випадках підвищила) показники на твердому покритті . Проте це відбувалося під наглядом тренерів із послідовним переходом між сезонами. Без такого «перехідного» періоду тривала адаптація до піску може спричинити механічні зміни, які на короткий термін знижують ефективність рухів на твердому майданчику. Тобто технічні навички і відчуття гри «в залі» можуть деградувати при надмірному зосередженні на піщаній специфіці.

Травматологічні ризики та ризики для опорно-рухового апарату

Травми ніг та гомілкостопу

Пляжне покриття діє як природний амортизатор (знижує пікове навантаження на стопу ), але водночас створює нестабільну опору. У звітах із чемпіонатів пляжного гандболу найпоширеніші травми – розтягнення зв’язок гомілковостопа (24,1%), забої, порізи (у тому числі через пісок) . Вибірка зі 122 атлетів показала, що 22–29% усіх травм – м’язові розтягнення ніг, 9–13% – розриви зв’язок (наприклад, передня хрестоподібна зв’язка) . Постійне тренування на піску може призвести до хронічного перевантаження литок, ікроножних м’язів і стабілізаторів стопи. Згідно з експериментами, тривалий бігу по піску підвищує активність задньої поверхні гомілки (medial gastrocnemius) і м’язів-кутників (gluteus medius) , що змінює амортизацію та може викликати незвивичні для гравця навантаження на коліна і стегна.

Приклад 1: стоїмо обома ногами на підлозі

– Вага тіла: 70 кг

– Сила, з якою тіло тисне на землю:

F = m × g = 70 × 9.8 = 686 Ньютонів

– Площа двох стоп (приблизно): 0.025 м² (25 см² на кожну стопу)

Тиск:

P = F / A = 686 Н / 0.025 м² ≈ 27 440 Па = 27.4 кПа

Приклад 2: стрибок або біг — вся вага на одну ногу і меншу площу

– Площа опори падає до 0.01 м²

– Тиск:

P = 686 Н / 0.01 м² = 68 600 Па = 68.6 кПа — і це ще просто при бігу а під час різких рухів у спорті тиск може сягати 500–600 кПа і більше — це як 5–6 разів більше, ніж атмосферний тиск.

На піску цей тиск зменшується, бо поверхня “поглинає” частину навантаження.

кПа — це кілопаскаль, одиниця вимірювання тиску.

Травми плечового поясу

У класичному гандболі частими є розтягнення та травми плеча через ударний характер гри. І хоча на піску контактів менше, навантаження при виконанні обертання в повітрі для кидків (дві очки) також високі. Проте варто зазначити позитивний ефект: у великій вибірці участь у пляжному гандболі в міжсезоння асоціювалася з нижчим відсотком травм рук/плечей у сезоні в залі (ймовірно, за рахунок регулярного розслаблення і зміни навантажень). Однак це стосується короткострокового крос-тренінгу, а не довготривалої зміни модальності підготовки.

Хронічна втома та перевантаження

Серійні матчі на піску, часто кілька на день, призводять до накопичуваної втоми. Відомо, що 66% усіх травм у пляжних турнірах стаються в другій половині гри через запізнілу втому організму . Якщо «класичний» гравець проводить тривалий час у режимі «марафону» багатогодинних турнірів на піску, ризик перенавантаження м’язів спини, колін і стоп збільшується. У поєднанні з високими енергетичними витратами (див. нижче) це може спричинити зниження координації рухів і якісне зменшення роботи суглобів.

Енергетичні навантаження

Біг і рух по піску вимагають значно більшої енергії

За рівномірного бігу витрати енергії на піску виявилися в середньому в ~1,6 раза більшими, ніж на твердій поверхні . Це пов’язано з тим, що значна частина енергії йде на «обертання» піщинок і менше відновлюється пружна енергія від зв’язок. Для гравця це означає різке збільшення пульсу і швидше накопичення втоми: при тій же швидкості та дистанції по піску сердечний викид і витрата кисню будуть помітно більшими. Така висока метаболічна інтенсивність є непритаманною для стійких довготривалих видів руху, тому звиклий до інтенсивних ривків ігровий режим гандболіста ризикує «перегоріти» при постійному піщаному навантаженні без адекватного відновлення.

Відновлення

Навантаження на відновлення

Сумарне навантаження на організм гравця на піску вища. Зі зростанням енергетичних витрат і теплового стресу час, необхідний для відновлення, теж збільшується. Наприклад, після серії ігор на піску організм потребуватиме більше часу для зниження пульсу, охолодження і гідратації в порівнянні з аналогічними зусиллями на твердій поверхні. У двох матчах поспіль гравець на піску швидше накопичує молочну кислоту і мікроушкодження м’язів, що продовжує фазу відновлення. Таким чином, тривала участь у піщаних змаганнях без відповідного планування відпочинку може призвести до кумулятивної втоми і збільшити ризик травм.

Організація відпочинку

У пляжних турнірах часто короткі перерви між іграми — це додатково затримує повноцінне відновлення. Тому гравцям, які звикли до стандартного 60-хвилинного режиму залу, бракуватиме часу на відновлення після кожної гри на піску, що збільшує ризик хронофізичного перенавантаження.

Психологічні аспекти

Перехід між середовищами гри вимагає адаптації психіки

Зміна правил (наприклад, введення спеціальних ролей, двоочкових кидків) та зовнішніх факторів (вітер, пісок, спека) може збивати концентрацію «класичного» гравця. З одного боку, тренування надворі можуть сприйматися як приємне різноманіття, але одночасно вони створюють додаткові турбуленції (стрес через втому, страх травми на незвичному покритті). Психологічне навантаження від тривалого переключення між стилями гри може викликати не тільки фізичну втому, а й зниження мотивації чи розгубленість у тактичних рішеннях. Тому без обачного підходу неможливо «автоматично» перекинути навички класичного гандболу на пісок і навпаки – потрібен час на ментальну адаптацію.

Висновки

Тривала участь «класичного» гандболіста в пляжних тренуваннях і змаганнях не рекомендована через комплекс причин. На фізіологічному рівні відмінності в характері руху (менші загальні відстані, вища інтенсивність) і навколишні умови (спека, піщана поверхня) призводять до вищої втоми та зовсім іншої роботи серцево-судинної системи. Біомеханічні відмінності (інша робота ніг, зниження ударних навантажень та зміщення м’язових зусиль) можуть уповільнити «класичну» координацію і збільшити навантаження на нестабільні суглоби. Тактична підготовка на піску відрізняється (спеціальні кидки, інші обмеження), тож постійне паралельне тренування двох дисциплін ускладнює освоєння основної. Травматологічні дослідження вказують на поширеність розтягнень, ACL-травм і забоїв у пляжному гандболі , а також відзначають пік травматизації в стані втоми. Хоча в окремих випадках обмежене «літнє» переключення на пісок може мати профілактичний ефект (зменшення травм плеча при міжсезонному крос-тренінгу ), довготривалий та несистемний перехід на піщане покриття потенційно підриває опірність організму і спортивні навички гравця. З огляду на це, перехідні періоди під керівництвом тренера і спеціалізовані адаптивні програми необхідні, аби мінімізувати негативні наслідки. У підсумку, наукова оцінка виявляє низку факторів – фізіологічних, біомеханічних і психологічних – через які не рекомендується постійно залучати гравця із залу до пляжних тренувань та змагань без чіткої адаптаційної стратегії.

Підготував Євген Петрушевський

Джерела: наукові публікації та огляди з біомеханіки, спортивної медицини і досліджень пляжного гандболу.